Волонтерство

Блискуче каштанове каре, рожева сукня максі у квітковий принт і теплі зелені очі. Разом спускаємось до бомбосховища. Разом вдихаємо холодне повітря. Я беру до рук один з численних тривожних рюкзаків для першачків. Під'єднуюсь до WiFi. Дивуюсь облаштованим у бомбосховищі душовим кабінам, вбиральням та вентиляції:

— "Тут комфортно вміститься 580 дітей", — всміхається і констатує Оксана. ЇЇ очі горять. Я іду за нею. А вона іде в ногу з часом.

З початку повномасштабного вторгнення, команда Дубенського Ліцею №5, яким керує Оксана, облаштувала повноцінне бомбосховище, організувала партнерство з Червоним Хрестом, Unicef та активно допомагала волонтерському центру на Конторській:

— “Зразу після повномасштабного вторгнення до у нас у школу привезли дошки”, — згадує Оксана, — “ Ми перетворили їх на станки та почали плести сітки. Всі разом. І батьки, і діти, і вчителі. Згодом, ми облаштували пункт для збору продуктів та засобів гігієни. Кожен робив те що міг. Нам привозили цукор та борошно… Не було і дня, щоб ми нічого не робили!”

— Яким чином вам це вдалось?

— Насправді, це все відбулось завдяки учням, батькам та нашому колективу, — відповідає вона, — Працюють у нас переважно жінки. Ми з дівчатами пекли паски, різали вінегрети та олів'є. Чоловіків у колективі мало. Проте, з 24 лютого по 12 серпня всі вони чергували по ночах. Ніхто ні разу не відмовився від чергування. Школа була відчинена цілодобово і служила прихистком для усіх сусідів аж до 12 серпня.

— Яку пораду ви можете дати українцям?

— Залишайтесь людьми. Ставтесь до інших як до себе. І тоді ми ніколи не опинимось в такій ситуації як зараз.

Виходимо у залитий серпневим сонцем двір. Оксанина рожева сукня грає з вітром. Ми прощаємось.

— А ще ми садимо квіти! Хтось насіння приніс, хтось квітки… І ось! — гукає вона вслід. Я повертаюсь і бачу кольорові мальви у білих клумбах біля школи. На серці стає спокійно.

Так воно і буде. Кожен з нас посадить свою насінину. І на випаленій війною землі знову зацвітуть квіти. І все буде Україна.